|
Шумів-веснів
гурбинський ліс.
Шумів-веснів
гурбинський ліс,
Пучнявів
силою новою,
Пахнів,
співав і зеленів, -
Сміявся
над зимою злою.
Він
знав, що холод і пітьму,
Які
б вони не були люті,
Завжди
весна перемага.
Було
так, є і має бути.
Сьогодні
ж в лісі дві весни, -
Подвійний
рух, подвійний гамір -
Між
квітами серед дубів
Цвіте-шумить
повстанський табір.
А
вколо ліса, мов туман
На
села, на поля спадає, -
То
більшовицька босячня
Ліси
гурбинські обступає.
І
вдарив бій, преславний бій, -
Бій
зла з добром, зими з весною.
Бій
тьми із сонцем золотим,
Неволі
з волею святою...
- Тримайсь,
“Сторчане”, з полком пре
“Герой”
– “смиритель” вільних фіннів.
На
двісті кроків підпустив –
І
полк пропав, й полковник згинув.
Ось
вдарив ворог другий раз.
Ще
й з танками і фронтом цілим...
Зломився
“Яструб”, “Залізняк”,
Оточений
”Сторчан” наш смілий...
“Курінь
в прорив!” Ударили –
Три
сотні вирвались й гармати,
Не
вспіло вийти шістдесят,
А
з ними і “Сторчан” завзятий.
Прорвався
ворог на зади...
(Їх
– тридцять тисяч, наших – жменька).
Та
тут, мов скеля на шляху, -
Курінь
“Бувалого” й “Довбенка”.
До
ночі бились, а вночі
Рвонули
разом на всі боки...
Й
сміялись з люті ворогів,
Немов
весна з снігів глибоких.
Шумить,
весніє наш народ.
Пучнявіє,
мов ліс весною,
І
з ворогом у бій стає,
Мов
та весна з зимою злою,
Бо
знає, що неволю, гніт,
Які
б вони не були люті,
Хто
бореться – перемагає.
Було
так, є і має бути.
(Із
“Літопису УПА”)
---
На
гурбинських полях.
На
гурбинських полях
Зеленіло
жито,
Як
зібрались козаченьки
Волю
боронити.
Ой
неждано–негадано
Хмара
наступила,
Безневинних
козаченьків
Кулі
покосили.
А
один впав на коника
Та
й став утікати.
“А
тепер вам, воріженьки,
Мене
не догнати...”
Та
спіткала козаченька
Лихая
недоля
І
звалила з кониченька
На
гурбинських полях.
Над
ним коник вороненький
Забив
копитами:
“Вставай,
вставай козаченьку,
Завезу
до мами.
А
як не до мами, -
Може
до дівчини,
Щоб
прокляті воріженьки
Тут
не волочили...”
А
удома плаче мати
Ще
й дівчина мила,
Бо
не буде вона знати,
Де
його могила...”
|
102310012 
