Назад

Home
Знахідки
Документи
Експедиції
У розшуку
Порадник
Галереї
Софт
Барило
Різне
Гостьова книга

Екскурсія до Державного історико-культурного заповідника м. Острога 

(6 жовтня, 2002року). 

Неділя. Ранок. Наш традиційний ескорт з двох автомашин, вирушив у напрямку Острога. Ті з рівнян, хто навчався в школі за часів СРСР, щонайменш раз побували у краєзнавчому музеї Острога, у Мурованій вежі, більш знаній як замок князів Острозьких. 

Бажання освіжити у пам’яті, а заодно і ознайомити з комплексом нашу молоду поросль і була викликана ця подорож у славне минуле нашого краю.

Перша літописна згадка про Острог відноситься до 1100р. З середини XIV ст. і на наступні майже три століття місто стає резиденцією і “домоначальним градом” князівського роду Острозьких. 

Згадку про першого з відомих нам князів Острозьких – Данила ми зустрічаємо на сторінках Густинського літопису за 1340 р., який повідомляє про його перемогу в Галичині над військом польського короля Казимира ІІІ Великого. З іменем князя Данила пов’язують будівництво в 3-й чверті XIV ст.. найдавнішої в Острозі кам’яної споруди – Вежі Мурованої.

Панорама древнього Острога. Центральна споруда - Богоявленський собор, XVст., праворуч у фасадній стіні - Мурована вежа, XIV ст. (білі стіни), лівіше - Кругла (Нова) вежа, XVI ст.

У Мурованій вежі.

Спадкоємець князя – Федір Данилович Острозький – вперше згадується у грамоті 1385 р., коли він отримав у посаг за дружиною Агафією село Бродів від її брата боярина Чурила Бродовського. У грамоті польського короля Ягайла (1386 р.), яка підтвердила права князя Федора на Острог, місто назване спадковим володінням роду Острозьких.

У свій час Федір Острозький обіймав високий пост луцького старости. На схилі віку він став монахом Києво-Печерського монастиря, а після смерті був визнаний православним святим (день пом’яті преподобного Федора, князя Острозького, відзначається віруючими 24 серпня).

Військовими перемогами і храмовим та фортифікаційним будівництвом залишили по собі пам’ять син і внук Федора Даниловича – Василь Красний та Іван (ХV ст.). Перший з них збройно відстоював незалежність Великого князівства Литовського від Польщі і автономію українських земель в його складі, побудував Острозький Богоявленський собор, заснував монастирі в Дубні і Дермані, вів будівництво кам”яних міських мурів навколо Острога, Дубна, Заслава.

Костянтин Іванович Острозький (1460-1530) прославився як один з найвидатніших східноєвропейських полководців своєї доби, якого порівнювали із стратегами античності – Сципіоном і Ганнібалом. Великий гетьман литовський з 1497 р., він здобув ряд блискучих перемог над кримськими татарами (під Слуцьком – 1507 р., під Вишневцем – 1512 р., під Кам’янцем – 1527 р.) та у війні Литви з Москвою (1514 р. під Оршею). За ці військові заслуги він двічі удостоювався тріумфальних в”їздів у Вільно та Краків і отримав спадкове право користуватися печаткою червоного воску.

За нього Острозький Богоявленський собор був включений в систему оборонних укріплень Замкової гори (1521 р.). Припускають, що він міг сприяти друкарській і видавничій діяльності Швайпольта Фіоля і Франциска Скорини.

Після смерті К.І.Острозького, м. Острог відходить до старшого сина Іллі (від шлюбу з княжною Гольшанською). Ілля Острозький (1510-1539) на поч. 1539 р. одружився в Кракові на Беаті Костелецькій з відомого польського придворного роду, дочці королівської фаворитки, і після переїзду подружжя в Острог через кілька місяців помер. Єдина його спадкоємиця – княжна Гальшка (Єлизавета) Острозька (1539-1582) – народилася вже по батьковій смерті.

Згідно розподілу майна між трьохрічною княжною та її матір’ю у 1542 р. Гальшці дісталися дві третини володінь покійного батька, Беаті – вдовина третина, що, однак включала Острог. 

Виняткова краса та величезні розміри успадкованих Гальшкою маєтностей спокушали багатьох претендентів домагатися її руки. Дядько Гальшки, Василь-Костянтин Острозький, підтримав кандидатуру князя Дмитра Сангушка, родича Острозьких, старости прикордонних Черкас і Канева. Попри дану у 1552 р. попередню згоду Беати на шлюб Дмитра і Гальшки, невдовзі вона відмовилася від свого слова, тим більше, що проти цього шлюбу, який поєднав би два провідні княжі роди України, висловлювався польський король. Збройні загони князів Острозького та Сангушка штурмом оволоділи замком в Острозі і всупереч волі матері, у вересні 1553 р. Гальшка була одружена з князем Дмитром. Королівський суд оголошує Сангушка поза законом. У лютому 1554 року князя було вбито (похований він в костелі чеського міста Яромір).

Вже проти волі матері, король Сигізмунд Август видав юну вдову за у кілька разів старшого за неї воєводу Лукаша Гурку. Гальшка разом з матір’ю, не визнаючи цього шлюбу, переховуються у Львівському домініканському монастирі, де Беата уклала третій шлюб дочки – із князем Семеном Слуцьким. Однак сила і королівська підтримка була на стороні Гурки, який після збройної облоги заволодів Гальшкою і вивіз у свої володіння в Шамотулах (Велика Польща). Не підкорившись нав’язаному їй чоловікові, Гальшка Острозька 14 років провела у “вежі чорної княгині” – одній із башт Шамотульського замку, названій так у зв’язку із траурним вбранням, у якому вона зрідка з’являлася на люди.

Овдовівши в 1573 р., Гальшка повертається на батьківщину. Свої права на маєтності покійних на той час батьків, включаючи і Острог (узурпований другим чоловіком Беати Костелецької Альбертом Ласським, а згодом і королем) княжна передала дядькові Василю-Костянтину Острозькому (1526-1608), який, завдяки сприятливій для Острозьких політичній ситуації у державі, зумів повернути їх у володіння свого роду.

З середини 1570-х р.р. стольне княже місто Острог стає головним осередком української освіти і книжності, прозване сучасниками “Волинськими Афінами”.

По смерті князя Василя-Костянтина Острозького (13 лютого 1608 р.) місто почало занепадати і знаний рід Острозьких почав втрачати свою політичну вагу ...

...

... І той занепад ще досить сильно відчувається і сьогодні. Розбиті дороги (за винятком декількох сот метрів центральної вулиці, котру старанно вимощували майже у ніч на передодні прибуття великого гостя зі столиці) сірі покошені старенькі хатки, почорнілі остови “новобудов” часів Брежнєва. 

Тримається Державний історико-культурний заповідник практично на ентузіазмі невеликого колективу працівників. 

А місто потребує термінових інвестицій та мудрих мужів при владі...

Назад